Пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ опрацював узагальнення апеляційних судів, присвячені окремим питанням судочинства. Обговорення проектів постанов виявило значну увагу касаційної інстанції до питань справляння судового збору та захисту права власності. Це стосується й дій слідчих суддів при розгляді клопотань про проведення негласних слідчих дій.

Помірність заради доступності

Судовою палатою у цивільних справах ВСС було запропоновано розглянути проект постанови пленуму про практику застосування судами законодавства про стягнення судових витрат при розгляді цивільних справ.

Як доповів суддя палати Олег Ткачук, судовий захист передбачає звернення до суду з метою поновлення чи визнання права, якщо воно порушене. Таке звернення обов’язково пов’язане з необхідністю сплати судового збору, що, на думку доповідача, не може не впливати на можливість та рівень доступу до правосуддя й отримання судового захисту, гарантованого Конституцією. «Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду», — переконаний суддя.

У процесі розгляду цивільної справи та при ухваленні рішення перед суддею постає питання розподілу судових витрат, які понесли сторони. Як зауважив О. Ткачук, наразі окремої постанови пленуму про практику застосування судами законодавства про стягнення судових витрат узагалі не існує, хоча деякі з питань уже висвітлювалися раніше. Проте прийняття закону «Про судовий збір» викликало чимало питань у законників і спричинило неоднакове його застосування. Тому, як уважає доповідач, у проекті постанови роз’яснено найбільш складні питання.

Їх виявляли, завдяки, по-перше, низці узагальнень, а по-друге, — касаційному перегляду окремих рішень. Нове узагальнення зверне увагу на відмінність судового збору від інших витрат. «Стягнення судових витрат не є відшкодуванням шкоди, оскільки правові умови та підстави їх застосування є суттєво відмінними, що, на жаль, не завжди береться до уваги», — зазначив О.Ткачук.

Постанова має дати відповідь на те, як має відбуватися сплата судового збору співпозивачами та співвідповідачами, а також у разі пред’явлення зустрічного позову або збільшення чи зменшення позовних вимог. Документ допоможе правильно обчислювати витрати при оскарженні судових рішень, визначенні ціни позову та оплаті послуг адвокатів. Постанова, за твердженням доповідача, має на меті пояснити поняття пільг та умов звільнення від сплати судових витрат.

У проекті постанови пленуму висвітлюється також питання розподілу судового збору та судових витрат. «Щодо деяких питань проект містить альтернативні варіанти роз’яснень. Це спричинено неоднаковою судовою практикою, за якою позиції суддів навіть однієї палати відрізняються», — пояснив О.Ткачук. Він також зазначив, що велика роль при складанні документа відводилася науковцям. Отже, нові узагальнення матимуть фундаментальну теоретичну основу.

Брак досвіду породжує недоліки

Прийняття нового Кримінального процесуального кодексу зумовило ухвалення постанови «Про практику розгляду кримінальних проваджень на підставі угод». «Цей інститут є абсолютно новим для кримінального судочинства. Його механізми ще не відпрацьовано суддями та в достатній мірі не досліджено науковцями», — зауважив заступник голови ВСС Станіслав Міщенко. Судова палата в кримінальних справах під час роботи над проектом проаналізувала складні та спірні питання й підготувала свої пропозиції стосовно запровадження однакових підходів під час винесення вироків на підставі угод.

Доповідач підкреслив, що об’єктами дослідження були узагальнення апеляційної інстанції, копії судових рішень за результатами кримінальних проваджень і тексти рішень з реєстру. Суддями палати проаналізовано близько 400 вироків та низку матеріалів кримінальних проваджень, які вивчали безпосередньо в судових установах.

С.Міщенко відзначив, що практика з цього питання не позбавлена певних недоліків,

зумовлених як об’єктивними, так і суб’єктивними чинниками. «Суддям бракує досвіду застосування нових норм КПК. Це позбавило систему єдиного підходу. А всім відомо, що наслідком хибного тлумачення діючого законодавства і є його неправильне застосування слідчими, прокурорами та суддями», — наголосив заступник голови ВСС.

С.Міщенко підкреслив, що надзвичайно складним є питання оскарження вироків на підставі угод. Зокрема, це стосується осіб, участь яких у процесі обмежена. «Генеральна прокуратура наполягає на необхідності перегляду таких вироків у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону, призначенням покарання або через відсутність у діях обвинуваченого ознак кримінального правопорушення», — повідомив заступник голови ВСС. Виправити ситуацію та поліпшити якість правосуддя, на думку судді, якраз і покликана ця постанова.

«Ми добре розуміємо, що такий документ є тільки фундаментом, до опрацювання якого мають бути залучені представники правоохоронних органів і міністерств, науковці та судді. Після вдосконалення постанова неодмінно стане надійним помічником при відправленні правосуддя», — впевнений С.Міщенко.

Не вказівка, а концепт!

Напевне, однією з найочікуваніших постанов стане узагальнення судової практики у справах про захист права власності та інших речових прав. Представив проект секретар пленуму ВСС Дмитро Луспеник.

Він нагадав, що останню постанову із цього

приводу прийнято в далекому 1995 році. Звісно, що такий давній документ, який з’явився ще до появи Основного Закону держави, вже не в змозі задовольняти потреби судової практики та забезпечувати її єдність. Тим більше що у 2004 році новий Цивільний кодекс розвинув конституційні положення прав власності, закріпив пріоритет прав власника й мінімізував участь держави в цих питаннях. «Ми всі знаємо, що власність є абсолютним правом. Ніхто не може бути позбавлений власності, крім випадків, передбачених законами України. Саме тому правильне вирішення цієї категорії справ є необхідним для дотримання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», — наголосив доповідач.

Як зауважив Д.Луспеник, постанова не роз’яснюватиме, як слухати ту чи іншу категорію справ. Вона має на меті визначення концептуальних підходів до захисту права власності. Для цього судам доведеться насамперед з’ясовувати, чи є законним об’єкт права власності та чи належним власником є позивач. У постанові пояснюються підстави набуття права власності первинним і вторинним шляхом тощо.

Секретар пленуму торкнувся спірних питань, які нині викликають резонанс у суддівському корпусі. Серед них — проблема обрання належного способу захисту порушених прав. З одного боку, всі звикли, що саме позивач обирає належний спосіб захисту. Проте, як наголосив Д.Луспеник, потрібно пам’ятати, що в країні діє загальна система права, а не англосаксонська. Хоча позивач й обирає спосіб захисту, але такий механізм має бути передбачений законом. Інших способів захисту, поза межами закону, не існує.

Це має істотне значення для розмежування таких способів захисту, як реституція, віндикація, набувальна давність та спадкування. Законодавець чітко визначає порядок для кожного окремого способу.

ЦК містить таке поняття, як «вторинне набуття права власності через набувальну давність». На жаль, сьогодні відсутні будь-які роз’яснення стосовно набуття права власності в такий спосіб. Тому в постанові пленуму цьому питанню приділено значну увагу. Це зумовлено необхідністю визначення умов добросовісності набувача, зокрема при віндикації. Висвітлено в документі й особливості негаторного позову в розрізі позовної давності.

Наприкінці виступу Д.Луспеник запевнив колег, що під час розроблення проекту постанови було враховано всі зауваження Міністерства юстиції та провідних науковців. Суддя переконаний, що цей документ неодмінно матиме велике значення, бо захист права власності залишається найактуальнішим серед цивільних правовідносин.

«Різки» для виконавця

Багато хто з юристів звик уважати, що виконавче провадження є окремим елементом системи. Цю тезу намагався спростувати суддя ВСС Володимир Нагорняк. Він представив на розгляд у другому читанні проект постанови «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах».

Про неоперативність виконавчої служби знають, мабуть, усі, кому доводилося стикатися з роботою цієї служби. Як зауважив В.Нагорняк, попередні роз’яснення із цього приводу прийняті ще у 2003 році, тобто до того, як ЦК набрав чинності. Зовсім змінилася ситуація, коли у 2010 році повністю в новій редакції було викладено закон «Про виконавче провадження». Маючи на руках уже неактуальну постанову, не всі суди змогли відреагувати на зміни своєчасно та правильно. Саме це, на думку судді, й наштовхнуло на прийняття відповідної постанови.

До того ж, як доповів В.Нагорняк, склалася прецедентна практика Європейського суду з прав людини, що також зумовило прийняття цього документа «швидкого реагування». «Ми вважаємо, що виконавче провадження не є окремим інститутом правової системи, бо, за своєю природою, воно є завершальною частиною судового провадження», — констатував В.Нагорняк.

Він також проінформував, що задля всебічного розгляду зазначеної проблеми робочою групою з розроб­лення узагальнень було досліджено практику розгляду такої категорії справ у Вищому господарському та Вищому адміністративному судах. До уваги були взяті й прецедентні постанови Верховного Суду. «Ми дійшли порозуміння щодо суб’єктного складу сторін. Адже законом передбачено право оскарження дій посадових осіб — виконавців лише сторонами виконавчого провадження, а не всіма його учасниками», — доповів суддя.

Дискусійним, за твердженням доповідача, для суддів різних інстанцій та науковців виявилося питання юрисдикції скарг. Здійснивши детальний аналіз процесуальних кодексів та закону «Про виконавче провадження», робоча група виробила єдиний підхід, за яким розгляд скарг підпаде під юрисдикцію адміністративних судів.

До того ж з виступу В.Нагорняка стало зрозуміло, що в постанові містяться роз’яснення не тільки щодо юрисдикції спорів, а й щодо конкретної методики їх розгляду. Це насамперед стосуватиметься скарг на постанови про арешт державним виконавцем майна, реалізації арештованого майна, стосовно витрат на проведення виконавчих дій, здійснення виконавчого провадження.

Пленум одноголосно підтримав проект постанови, напевно, погодившись із важливістю документа. У цілому пленарне засідання виявилося на диво узгодженим. Належна організація роботи привела до того, що прийняття низки постанов відбулося в атмосфері єдності.