Верховний Суд вказав, що може підтверджувати безпорадний стан спадкодавця

Верховний Суд вказав, що може підтверджувати безпорадний стан спадкодавця

Позивач просила суд встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнати право на спадкування за законом разом зі спадкоємцями першої черги спадкування.

Особа зазначала, що з 1993 року проживала однією сім'єю зі спадкодавцем, після його смерті позивач звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на майно у зв'язку з недоведеністю факту проживання однією сім'єю разом зі спадкодавцем не менше п'яти років до часу відкриття спадщини та в зв'язку з наявністю спадкоємців першої черги.

Суди установили, що починаючи з 1993 року позивач проживала спільно зі спадкодавцем як чоловік і дружина, вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки. На початку 2015 року стан здоров'я спадкодавця погіршився та згодом він помер.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили факт спільного проживання однією сім'єю позивача та спадкодавця та визнали за позивачем право на спадкування за законом разом зі спадкоємцями першої черги спадкування. Задовольняючи позовні вимоги про визнання права на спадкування за законом після смерті спадкодавця разом зі спадкоємцями першої черги, суди дійшли висновку, що протягом тривалого часу позивач опікувалась померлим, який перебував у безпорадному стані та не міг самостійно забезпечити свої потреби.

З судовими рішеннями не погодилась дочка померлого та у касаційній скарзі зазначала, що до березня 2015 року її батько працював, спілкувався з нею телефонним зв’язком, оскільки вона проживає у Німеччині, на свій стан здоров'я не скаржився, у безпорадному стані не перебував.

КЦС ВС не погодився з рішеннями судів в частині задоволення вимог про визнання за позивачем права на спадкування за законом після смерті спадкодавця разом зі спадкоємцями першої черги спадкування.

Суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Підставами для задоволення такого позову є сукупність юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами); матеріальне забезпечення спадкодавця; надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження, - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; тривалий час здійснення зазначених вище дій; безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

А відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

КЦС ВС вказав, що безпорадний стан необхідно доказувати відповідними записами в медичних документах, проте з жовтня 2014 року до березня 2015 року померлий на лікарняному не перебував. Позивач зазначала, що померлий лікувався один раз у неврології, один раз зламав ногу, більше не лікувався, фізично безпомічним його стан назвати не можна.

Верховний Суд звернув увагу на те, що доводити факт безпорадного стану тільки поясненнями позивача та свідків є недостатнім з огляду на те, що відповідач - спадкоємець першої черги, заперечує право позивача на спадщину (постанова від 17.10.2018 у справі № 200/21452/15-ц).

Джерело: Українське право